atanoissapa (atanoissapa) wrote,
atanoissapa
atanoissapa

Перші українські автостопні перегони. Звіт (довгий)

- Та ну, ти чьо? Як можна два дні їздити стопом по Київській області, та ще й отримувати від цього задоволення? – приблизно такою була моя реакція, коли мені вперше розказали про цю гонку.

В моєму розумінні, стопна гонка – це коли є початковий пункт, та кінцевий: хто раніше приїхав, того і тапки. А тут одна нещасна область - тююю ))) Але спробувати хотілось, а ще більше хотілось просто потусити, отже реєструюсь, знаходжу білоруського попутчика, запаковуюсь в потяг до Києва та на радощах забуваю телефон (два дня без мобілки – ніхєрове випробовування, скажу я вам). В потязі читаю роздруковані правила і думаю «Йоооопт!! Навіщо я на це підписалась??? Поверніть мене в плєдік!! Де тут стоп-кран?? АСТАНАВІТЄ!!!» )))

Але попутчик вже чекав десь у столиці, тож шляху назад не було ))





Дозволю собі ліричний відступ про прекрасних киян. Здивували мене ці перелякані столичні мешканці, їй-богу. Іду я значить вся така в фєньках, з рюкзаком та без телефону біля метро Житомирська за 10 хвилин до заявленого старту. На місці зустрічі жодного стопщика, куди йти – не ясно, але ясно що іще 10 хвилин і гонку я провтикую. В блокноті, на щастя, номер організатора. Підходжу з цим блокнотом до групи людей (штук 5 їх там було, явно знайомі між собою), роблю жалісну морду ліца і кажу:

- Добрый день! Можно вас попросить позвонить вот по этому номеру? Пожалуйста, я телефон забыла дома, а где-то здесь меня ждут люди, очень нужно! Я вам заплачу.

Що роблять люди? Відморожуються, розводять руками, і відвертаються. Жесть.

Ще дві (!!!!) аналогічних групи людей на всі мої прохання та пояснення роблять абсолютно те ж саме. Піздєц – вони думали, що я з рюкзаком зараз втечу з тим телефоном по людній вулиці, і вони п’ятеро мене не доженуть???

До старту лишається хвилина. Я матюкаю свою країну та її людей (ефекту додають згадки про недавній стоп, де можна було легко, швидко та без проблем подзвонити з першого ліпшого грузина або турка. Будь-якому турку було достатньо жестами показати телефон, щоб він дав подзвонити!!!!! Чим ми гірші турків???? ). Коротше, роблю останню спробу: заходжу в магазин і прошу поддзвонити у продавця. Жінка виявляється нормальною людиною, і вже скоро я знаходжу своїх колег-стопщиків.




Вже на місці отримуємо завдання. Отже: два дні, 7 контрольних пунктів в Київській області, в сумі близько 700 кілометрів доріг та роздоріжжь. Будь-який громадський транспорт категорично заборонений. Ми маємо в будь-якому порядку проїхати через всі КП (з одним нюансом - 5 та 6 КП треба проходити підряд), наклеїти скрізь марки з номером команди та дістатись фінішу. На відпочинок – 9 годин, які можна брати в будь-який момент, повністю або частинами.

Ми маємо вести докладну історію: похвилинний час дороги, марки машин, що нас везуть, час проходження КП і ретельно записувати, коли перетинаємось з конкурентами. За цими записами потім можна легко перевірити, хто і як халтурив. Однак, приза все рівно немає, тому халтурити немає жодного сенсу.

До речі, в Росії подібні стопні гонки відбуваются вже 30 років, в Україні – вперше. Реєструвались на захід декілька десятків стопщиків, натомість приїхали тільки 4 екіпажі (певно, інші злякались страшних прогнозів гідрометцентрів). Ну і фіг з ними ) Перша задача, що може зіграти ключову роль в отриманні результату – вибрати маршрут. Тому докладно вивчаємо карти, наносимо КП та кожна команда вирішує, як їхати.



Час познайомити вас з Мішею. Мій попутчик виявився професійним музикантом з консерваторією за плечима, а також дуже кумедним та гуморним білорусом (з Гомеля). Тільки на другий день я навчилась відрізняти його жарти від серйозності )))))) З мозгами у нього більш ніж добре: миттєво розібрався в карті та продумав маршрут.

«Так, я у нас ведучий і крутий стопщик та мужик блєать, тому ти розслабляєшся та отримуєш задоволення» - десь так сходу сказав мені Міша. Ну а я чьо, я не проти, тим більше що за правилами в кожному екіпажі один ведучий (як, правило, досвідчений), інший ведомий (як правило, без досвіду). В нашій команді стопних звьозд було дві, але я чесно намагалась віддавати Міші ініціативу ))




На старті нас знімає перший національний )))

Майже всі окрім нас були в продвинутих стопних костюмах, бо зєльоним в спортивному стопі був тільки наш екіпаж, всі решта – досить досвідчені, а деякі дууууууже досвідчені (про це потім).



Ось, до речі, їхній сюжет:



А це організатор цих гонок, Христофор (в міру – Вадим). Він одночасно був і учасником, тому всі були впевнені, що переможе. А на практиці його екіпаж прийшов останнім ))))))))))




Поки писала цей пост, знайшла ВКонтакті фотки з собою )))



За жеребкуванням ми стартуємо першими (наступні – з проміжком в 5 хвилин). За ці хвилини піймати автівку – вкрай важливо, бо інакше мусиш віддати місце наступній команді, а отже шансів когось піймати, поки всі їнші учасники не поїдуть, дуже маленькі.

Проте буквально за 30 секунд стопиться бусик з приємним дядечком, ще й прямо до нашого першого КП. Запаковуємось, і гонка починається ))) 

Посередині дороги ми зупиняємось, щоб натирити для водія бесхозного дерева для майбутніх шашликів ) Він не просив допомагати, але і наших інтересах було зробити це поскоріше.





Дуже скоро долітаємо до КП – с. Костівці, Брусилівський район, міст через річку Щеснівка. Тут клеїмо марку, звісно перші ) Проте, як виявилось потім, з цієї точки ніхто не починав, всі поїхали спочатку на інше КП.



Наступний пункт – Пиріжки, село в Малинському районі. Ну їдемо по Пиріжки, чьо )


Швидко стопиться поляк, який дуже-дуже шкидко триндів по-польськи )
В нашому екіпажі я відповідала за триндіння з водіями, а Міша - за фіксування історії та маршрут )



а довкола лістікі і всяка красота )


якісь пару машин (одна з них бетономешалка з GPS-навігатором гггг ) і ми в Пиріжках ) До цього моменту нам щастило зі швидкістю


але наклейки кажуть, що вже дві команди тут побували ) Правда, це у них був перший пройдений КП, а у нас вже другий, так що ми в лідерах. поки що :(


Манера стопання у Міші виявилась оригінальною, власного виробництва. Він стопив в якихось абсолютно божевільних місцях: відразу за поворотами, або прямо на них, посередині траси, поруч з подвійною суцільною лінією, та в усіх місцях, де машинам заборонено зупинятись взагалі. Жести теж кумедні:

і такі


щось ніхто не зупиняється


до якогось моменту я чесно терпіла такий дивний вибір місця, і тільки мучила свого попутчика всякими "Чому?", "Навіщо?" та "Якого хєра?". На більшість позицій у Міші знаходились внятні пояснення, інколи навіть раціональні)

Тим часом ми знайшли ще один КП - безлюдну залізничну станцію Фастів-2.



клеїмо марку і топаємо далі )


тут ми останні




беремо REST на півгодинки на перекус і всякі організаційно-кустікові справи )
Потім рушимо далі


Загалом за цю гонку ми спіймали 25 автівок, тому більшість водіїв забулись відразу. (Міша, правда, під мої бурхливі внутрішні оплески після фінішу, не підглядаючи в записи, зміг розповісти організаторам де і коли нас підбирала кожна машина, називаючи марки, час та показуючи все на карті. Жесть!).



Десь тут, якщо не помиляюсь, ми застопили депресивного далекобійника. Дружина зрадила йому з зятем, скоро розлучення, і тепер дядечко каже, що не хоче жити.
- Молодшій доньці 16-років, підтримаю її, поки заміж не вийде, а потім мені все рівно, що зі мною буде, зіп'юсь певно. Життя мені більше не цікаве, - казав він.
Поки ми намагались вдихнути в нього хоч трохи оптимізму, дізнались, що не таке вже він і янголятко:
- У 80-х брат пропонував піти до нього в рекет, а у мене робота тоді була хороша, відмовився. Треба було йти, тепер шкодую, - каже.
Ну і зізнався, спокійно так, що раніше теж багато разів зраджував дружині.
де логіка, блєать???




Через Білу церкву ми їдемо в сторону Жашкова, там у нас ще один КП.


Вже затемно відмічаємось на КП, аж за Білою церквою, в селі, але в сьогоднішніх планах ще переїхати через весь Київ, бо вночі можна стопити і в ньому, тоді як вдень це просто неможливо.


але на заправці знайомимось з кльовим водієм, який їде практично до нашого наступного КП - через весь Київ та на Броварську об*їзну. Шикарно!


Від об*їздної до КП буквально пару кілометрів, але навіщось Міша вирішує стопити навіть таку відстань. Отже ніч, сільська дорога, мій попутчик аццькими жестами стопить машину з номером 0001. Жести були такі, що водій подумав, наче хтось вмер ))) Машина розвертається, з вікна висовується водій (страшно подумати про його посаду, враховуючи такий номер тачки) і бидлоголосом питає:
- Че надо?
- Еее... у нас просто соревнование... - розгублено відповідає Міша.
- Пошел нафиг, - каже водій, зі страшним визгом розвертається, і нам здалось, що зараз цей чувак впечатає нас в дерево, тому вчепляємось один в одного і готуємось стрибати.
Натомість машина розвернулась і з визгом полетіла вперед. Фух.

Через пару кілометрів ми клеїмо наклейку на КП, знайомимось з місцевими, але мирними гопніками та ставимо намет в лісосмузі. Вечеряємо, обмінюємось стопоісторіями зі свого попереднього досвіду і дрихнемо до ранку )

Вранці все довкола набагато приємніше:


5:30. Роса. Село під Києвом. Намет також прокинувся )


Поки роздупляємось, наші суперники дістались до нашого КП та зайняли позицію. Довелось чекати, поки вони щось застоплять


От в таких от дивних місцях Міша любив стопити, але я поки намагаюсь триматись і коритись. Ну майже ))



Чимдалі, тим сильніше зависаємо :( Проте в усьому винен настрой - бо знаючи, що всі наші суперники доволі досвідчені, ми якось склали лапки і вирішили, що ми від усіх відстали, тож немає сенсу рахувати хвилини. Як виявилось потім - дарма.

Дорогою стопимо водія, який вранці бачив сюжет про нас на Першому національному, тому був в курсі )))))

Отже добираємось до ріки, де треба лишити ще одну жовтеньку марку ) Це наш передостанній КП.




Переяслав-Хмельницька райдержадміністрація розписалась у власній безграмотності...


У нас лишалось ще дві години обов*язкового відпочинку, тож сходили в кафешку, погуляли по лісу і просто культурно провели час )

А далі почався піздєц.


Попереду один-єдиний КП, а ми застрягаємо години на півтори :(

Дорогою зустрічаємо конкурентів. Виявляється, що ми їх обігнали аж на цілий КП, так що настрій раптово підвищується )))



В цьому місці ми нарешті посварились. Я кричала, що відразу за поворотом та прямо на переході стоплять тільки *не дуже розумні* люди, намагалась відійти подалі, але Міша кожного разу повертав мене назад. Сімейний скандал, їй-богу )

І тільки я вирішила сфоткати його позицію, щоб засоромити потім на весь ЖЖ, прямо в моєму об*єктиві стопиться автівка, якраз куди нам треба.


Приємна пара дівчина-хлопець довго розпитують у нас, що і як, і підвозять прямо на фініш. А там вже давно чекають дві перших команди )


Одним з найбільших здивувань цієї гонки було для мене знайомство з Олексієм Воровим (на фото справа). Цей чоловік ще за 10 років до мого народження написав правила спортивного автостопу, за якими тепер змагаються стопщики всього світу!

Буквально на днях він повернувся з перегонів у Польщі. Там учасників майже 300 (!!!!), правда і відстань - 4000 кілометрів. Правил майже ніяких, тому на трасі стопщики стоять кучами та з*ясовують стосунки ))))))) Поки це стадо сварилось, Олексій об*їхав їх паралельною трасою та вирвався вперед, але там перетнувся з аналогічною кучею стопщиків з Німеччини, і поки вибирався з того натовпу, поляки обігнали його )))))

Ех, шкода не записала його розповідь на відео, це було шикарно!


Олексій ще з 70-х років приймає участь в таких змаганнях, він абсолютний профі і перемагає в більшості гонок, бо знає дофігіща трас в світі, і ще більше прийомів автостопу. Воров - справжня легенда стопа, проте радикально непафосний, абсолютно простий та контактний. Поки ми чекали останню пару, я декілька годин закидувала його питаннями, і від його історій челюсть відвисала )

В Пітері, наприклад, такі гонки супроводжуються радіотрансляціями. І пітерські водії вже приручені: вони слухають гонки та вболівають за улюбленців. Отак стопиш машину, починаєш щось розпитувати, а водій "Та знаю я! Як вас звуть? Вася Васєчкін! ооо!!! Круто-круто, чув! Скільки КП пройшли? 
Потім ще й дзвонить на радіо, питає яке місце його пасажири зайняли )))))))

Один водій, років 60, ледве не розплакався від счастя, коли йому подякували стопщики в прямому ефірі радіо )))))))

До речі, в Пітері існують ще й журналістські гонки. Це коли ведучим в парі веступає досвідчений стопщик, а ведомим - нулячий в стопі журналіст, кожен хто забажає ) Крута практика, навіть канали так їздять )

А отак от ми розважаємось, поки чекаємо останню пару )


Рюкзаки у них, до речі, малююююсєнькі, але в такий рюкзак влізає намет (!), спальник та навіть каремат!!! Чудеса компактності! 


Зараз Воров організує всесвітні автостопні перегони та проводить відбіркові тури по багатьох країнах світу.
Правда, я зрозуміла, що спортивний автостоп - це шалено цікаво, але не моє. Розбиратись в картах, вникати в детальні деталі та досліджувати всі нюанси - то не моє, мені краще просто взяти рюкзак, фєньки, водіїв поцікавіше та маршрут подалі. Хоча в якості ведомої, може, ще б разок спробувала ) Щоб було про що внукам розповісти ))))

З цих змагань, сподіваюсь, почнеться ера українських автоспних перегонів, тож дуже раджу спробувати хоч раз, шалені враження гарантовані! )

Tags: автостопне, зафоткане, київське, цікаве
Subscribe

  • пост

    Псот для того, щоб мій ЖЖ не видалили. Ну і щоб перевірити, чи є тут ще живий хтось. (сумніваюсь)

  • огооо

    Забігла сюди випадково, а в стрічці стільки френдів досі щось постять! Таке дивне відчуття, ніби повертаєшся на малу батьківщину, де не був багато…

  • Підсумкироку

    Ледве викроїла трохи часу, щоб написати звіт, і сам цей факт є найяскравішою ілюстрацією цього року ) Вопщєм якось так (не знаю, чи є тут ще хтось…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 63 comments

  • пост

    Псот для того, щоб мій ЖЖ не видалили. Ну і щоб перевірити, чи є тут ще живий хтось. (сумніваюсь)

  • огооо

    Забігла сюди випадково, а в стрічці стільки френдів досі щось постять! Таке дивне відчуття, ніби повертаєшся на малу батьківщину, де не був багато…

  • Підсумкироку

    Ледве викроїла трохи часу, щоб написати звіт, і сам цей факт є найяскравішою ілюстрацією цього року ) Вопщєм якось так (не знаю, чи є тут ще хтось…