Пишу для новофрендів, щоб знали, кого вони френдять і зупинились, поки не пізно.

Отже, я:

- живу в Дніпропетровську
- журналіст (нинішнє місце роботи - gorod.dp.ua )
- принципова вегетаріанка (не вживаю трупів м'яса і риби)
- подорожую автостопом (переважно, сама)
- люблю Україну
- цікавлюсь сучукрліт (а хто нє?) 
- люблю хорошу літературу та хороші кафешки
- під настрій в'яжу іграшки та вишиваю картини

Відкрита до розвіртуалення, якшо шо )

Пару приміток щодо юзання цього ЖЖ:
1. Я тут багато пишу про роботу, але це не є професійним блогом, тому зауваження типу "називати бомжів стрьомновиглядаючими - це порушення журналістської етики" відразу йдуть в жопу, як і будь-які фрази, що починаються на "ти ж журналіст, ти мусиш...". Дякую.

2. Я НІКОЛИ не роблю репостів та НІКОЛИ не постю рекламу. Тому звертатись з такими проханнями до мене не варто, навіть по великій дружбі та любффі.

3. Ще не придумала, але з часом щось тут ще буде

В коментах під цим постом можна творити офтоп і бєспрєдєл ))


УВАГА! Всі пости в цьому ЖЖ за умовчуванням мають сприйматись, як особиста суб'єктивна думка автора. Я не претендую на істину. Немає нічого дурнішого ніж претендувати на істину. Поговоримо про істину років через 90.

( під катом посилання на мої інтерв'ю з відомими (і не дуже) людьми )

Сьогодні мою оселю відвідали незвичні гості - дніпропетровський 34 канал знімав сюжет про нелегке життя вегетаріанця в світі жорстоких м'ясоїдів )
Привезли з собою купу всякого світла, мікрофонів та інших прибамбасів ) Ніколи не думала, що це так складно робиться, для пресух їм завжди вистачало лише камери )

Зготувала вегетаріанські суші та розповіла про особливості виживання в суворих овочевих умовах )))))
Тепер цілий місяць доведеться чекати сюжету. Викладу його потім тут, так що ви не витрачайте всі запаси тролінгу в пості про ферми, лишіть на потім )))

Чесно сподівалась, що Дереш зі своєю "Головою Якова" наживо, та ще й під музику виглядатиме хоч трохи краще, аніж це здавалось при читанні книги. Прикро про це говорити, але розчарування повне :(

Хай пробачить мене Любко, але друзі, це ж абсолютна графоманія! Ніяк, ні про що, та сухою нецікавою мовою. Навіть вуху немає за що зачепитись :( Враження від цієї зустрічі у мене, як від останнього походу в театр Горького: на сцені якісь емоції та переживання, а ти дивишся в повному нерозумінні та розгубленості, періодично позіхаючи.

Треба натякнути Дерешу, що пространні наркотичні глюки ні про що, пересипані іменами музикантів та режисерів, широко відомих у вузькому гіпстерському колі - то вже не круто. Перейшла вже цей етап українська сучасна література. Або просто я з цього виросла, не знаю. Подивіться там, під катом, шматочок відео - раптом вас чимось зачепить.




( відео і ще трохи фото )

Втекла, коротше, з середини вечора. Аж настрій зіпсувався :(

Після сьогоднішньої екскурсії декількома фермами, скоріше за все, я перестану вживати молочні продукти. Побачене дещо змінило всередині. Сильно змінило. Бо одна справа - бачити на відео десь там в нетіку, інша - на власні очі.

Старатитимусь описувати побачене без емоційних вегетаріанських реплік, тільки факти, але це буде важко.

( бо побачила там таке )

Полозкова наживо - це ніби тебе ріжуть навпіл пилкою без анестезії. Часом хочеться стиснути голову руками і закричати "Досить! Зупинись! Я більше не можу". Вона чіпляє за усе, за що тільки можна зачепити, витягає назовсі усі почуття, які з такою ретельністю колись заштовхувались глибоко всередину. Полозкова наживо - це дуже солодкий, але мазохізм.

Проте варто почати не з цього. Треба почати з самої Полозкової, без віршів, тобто з пресухи.



( відео і трошки емоцій )

- Та ну, ти чьо? Як можна два дні їздити стопом по Київській області, та ще й отримувати від цього задоволення? – приблизно такою була моя реакція, коли мені вперше розказали про цю гонку.

В моєму розумінні, стопна гонка – це коли є початковий пункт, та кінцевий: хто раніше приїхав, того і тапки. А тут одна нещасна область - тююю ))) Але спробувати хотілось, а ще більше хотілось просто потусити, отже реєструюсь, знаходжу білоруського попутчика, запаковуюсь в потяг до Києва та на радощах забуваю телефон (два дня без мобілки – ніхєрове випробовування, скажу я вам). В потязі читаю роздруковані правила і думаю «Йоооопт!! Навіщо я на це підписалась??? Поверніть мене в плєдік!! Де тут стоп-кран?? АСТАНАВІТЄ!!!» )))

Але попутчик вже чекав десь у столиці, тож шляху назад не було ))




( все виявилось зовсім не так страшно )  )

була помічена недалеко від дніпропетровського автовокзала :)

Нарила крутецький сайт з вивчення англійської мови )
Окрім іншого, там є розділ з англомовними кліпами - зліва відео, справа текст, а якщо якесь слово не розумієш - наводиш на нього курсор і отримуєш переклад ) За сьогоднішній вечір нарешті дізналась, про що йшлось в "Don't speak" (крутецька виявилась пісня), в "Desert rose" Стінга, і ще десятці страшно популярних пісень, які в дитинстві автоматом наспівувала. А от "Happy new year" Абби тепер ніколи не здаватиметься мені святковою. Жесть якась:

*і далі ніби знущаються*

Жесть яка! ОТУТ 70 робітників та 30 дошок будують... час на годиннику ) Такий собі арт-проект )))))) Зайдіть-поржіть )

Зареєструвалась на першу українську автостопну гонку на наступних вихідних ) Літо почалось, чого дома сидіти? )
Хто там ще буде? Зізнавайтесь =)

Сьогоднішній робочий ентузіазізм завіз мене аж на два цвинтаря домашніх тварин. Ніколи б не подумала, що в Дніпропетровську є такі місця )))




( рай для зоонекрофілів )

Всьо, більше я не можу це тихенько читати та ржать, треба з вами поділитись )
Тамбовський журналіст Стас, ака holsten_cska (який у мене не так давно вписувався) повернувся в Росію, і тепер пише звіти про свої подорожі Україною ) Ржачно та цікаво пише ) Раджу!
часть I (Липецк, Белгород, Харьков)
 часть II (Киев)
часть III (Полтава, Днепропетровск)
часть IV (Кривой Рог)

сподіваюсь, далі ще буде ) раджу читати і френдити, не пожалкуєте )

Це сьогодні, після матча Дніпро-Карпати ) Хороша була гра, я навіть на якусь мить зрозуміла прикол футбола )))))

Цілий спектр емоцій викликала у мене цьогорічна робота на День перемоги.
( замість репортажа )

Моя російська бабуся (м. Клін, Московська обл.) вже місяць лежить в лікарні після трьох інфарктів. Тиждень тому мама поїхала туди стабілізовувати ситуацію. Але зараз не про те.

За весь цей місяць з бабусі та її родичів не взяли ані рубля! Всі ліки, процедури, стаціонар, нормальне харчування - ВСЕ безкоштовне, і лікарі навіть не натякають на бабло. І цей факт даже дивує.
Коли мій український дідусь лежав з онкологією в лікарні (м. Новомосковськ, Дніпропетровська область) ми щодня витрачали космічні суми на ліки з довжелезних списків та не встигали розсовувати гроші по карманах лікарів та медсестер, бо безкоштовно вони навіть до ліжка не підійдуть.

І проблема тут не у владі та не в державі, друзі. Хіба російські лікарі отримують вищу заплату? Чи може там влада така хороша? Ніфіга. Все залежить від конкретних людей: лікарів, медсестер... Які або працюють, або косять бабло: третього не дано.

Може я чогось в цій ситуації не знаю, але дуже дивно мені, друзі, яким таким чином москалі змогли на практиці реалізувати ідею безкоштовної медицини, невже вони сумлінніші чи відповідальніші за нас?? Що нам заважає на цьому шляху? Хіба настільки різні у нас менталітети? Постою-послухаю, що скажете на цю тему...

Тут під Черкасами якийсь етно-фестик буде в кінці місяця. "Трипільські зорі" називається.
сайт фестивалю

Від Дніпра це всього 270 кілометрів - орієнтовно 3-4 стопогодини! Хороша нагода побувати в Черкасах ) Коротше, я їду )
Вже знаю, що будуть там tsynamon та falkoner . Може ще хтось?

Отже, ми проїхали майже 4000 кілометрів автостопом по маршруту Дніпропетровськ-Ростов-Владікавказ-Тбілісі-Батумі-Трабзон-Гёреме-Стамбул.

За 15 днів подорожі було витрачено $150 на всякі дрібниці + $30 турецька віза + $62 зворотній літак.


Почитати про кожний день цієї подорожі можна тут:

Day 1. Дніпропетровськ-Ростов-на-Дону
Day 2. Ростов
Day 3. Ростов - Баксан
Day 4. Владікавказ та зависання на грузинському кордоні
Day 5. Військово-грузинська дорога та шматочок Тбілісі
Day 6. Тбілісі та друг Параджанова
Day 7. Місто-музей Мцхета та дорога до Батумі
Day 8. Батумі та дорога в Трабзон
Day 9. Люди, вулиці та медузи Трабзона
Day 10-11. Каппадокія та нічний турецький автостоп
Day 12. Дорога в Стамбул та зустріч з Кротовим
Day 13-15. Дім Кротова, а також люди, ринки, цвинтарі та мечеті Стамбула

Також можна ПОДИВИТИСЬ ВІДЕО з прес-конференції, де я розповідаю короткий зміст усіх цих звітів )

Головна мораль, яку я зрозуміла за ці 15 днів: подорожувати автостопом за кордоном - не тільки не страшно, а й просто, дешево та дуууже цікаво. Тепер, коли перші кордони вже відкриті, я впевнена, що це тільки початок ) В найближчих планах - Молдова-Румунія-Сербія-Чорногорія ) Не знаю дат, але це неодмінно станеться )) зуб даю, що станеться ))))

В Стамбулі я була три дні, але не бачу сенсу розмазувати їх на три пости - спробую умістити все за раз.
Отже, вранці ми прокинулись в "Домі для всіх", разом з парою десятків інших мандрівників )


( понад 150 фотографій в одному пості! ох...  )


На цьому мої звіти про стопну подорож Україна-Стамбул можна вважати завершеними )))) Дякую всім, хто читав-дивився-коментував ) Сподіваюсь, це не здалось вам даремно втраченим часом )

Хочеться підтягнути свій рівень фільмознавства. Але не попсових фільмів хочеться, а арт-хаусних та поруч з ними.
Чи існує якийсь фільмовий набір починаючого гіпстера? )

Вчора ми з дніпропетровсько-львівським автостопщиком Вовою здійснили великий автостопний подвіг - проїхали аж 80 кілометрів до Запоріжжя, і стільки ж назад ггг )))

З Вовою ми познайомились у черзі в душ у Кротова в Стамбулі (він їхав туди тим самим маршрутом, через Осетію та Грузію), потім перетнулись в Дніпрі і вирішили пачтіть Хортицю своєю присутністю ) Фоток самої Хортиці буде небагато, бо я її вже тут детально обфоткувала , зате будуть фото нас, а ще про цей могутній стоп розкажу, бо у нас був унікальний експіріенс - ловіння одного й того самого водія )))


( короткий стоп теж буває цікавим )  )